PAPITO — це історія, що почалася з дружби. З Томаса, що готував неймовірно легку пасту, то із солодкими креветками, то із солоним беконом. З Альберта, у чиїх руках італійське борошно, ніжна моцарела й соковиті печериці ставали не просто піцою, а витвором мистецтва. З Андреса, що не уявляв без томатів ні лазаньї болоньєзе, ні смаженої курки... Щовихідних ці італійці збиралися разом, готували улюблені страви, розливали вино й вели сердечні розмови. Так на світ з’явився ресторан за крок від Південного вокзалу — місце, де живе затишок.
Троє друзів не лише знані кулінари, але й затяті естети. У PAPITO вони почепили ефірні штори й кришталеві люстри, поставили крісло-кокон поруч із кремовими диванами, побілили стіни з ліпленням... Крім того, прикрасили зали картинами — портретами Пані з келихом, а не горностаєм, Дівчини не тільки з перловою сережкою, а й із піцою...
Тепер у PAPITO кожний стейк зі свинини, кожний рол із лососем (виявляється, у Середземномор’ї теж люблять суші) здаються не просто їжею, а нотами симфонії. (Не менш витончено в такій атмосфері «звучать» і напої: солодкі лате й капучино, кислувате просеко чи ламбруско, трохи гіркий лікер лимончело...)
Так по-італійськи!
Зауважте: у закладі проводять фуршети й бенкети.