«Теплий П’єц» — це дім історій. Про кухню Галичини: палюшки, тобто ліниві вареники, з грибами, фляки — суп із кендюхів і квашену капусту, тушковану із чорносливом (її називають бігосом). Про каву не тільки з молоком чи лимоном, а й із медом, або коньяком, або навіть віскі й вершками. Про фірмові настоянки (кисла, з вишнею, солодка, із шипшиною, гостра, з калганом…), українське шардоне, дюшес… І про колекцію з 27 п’єців — старовинних печей, личкованих кахлями, яка перетворила львівське кафе на історичний музей.
П’ять років — от скільки часу знадобилося, щоб відкрити це унікальне місце. Коли епоха печей добігла кінця та його величність паровик почав захоплювати львівські будинки, майбутні господарі кафе «Теплий П’єц» зрозуміли: діяти потрібно негайно. Так почалося полювання на кахельну частину австро-угорської історії.
Колись ці печі прикрашали будинки багатих львів’ян (на двох експонатах, наприклад, можна помітити герб графа Станіслава Потоцького). Тепер же — стоять на обох поверхах одного з найтепліших у Львові закладів. Зелені, коричневі й жовті, прикрашені гронами калини, квітами й деревами, кахельні реліквії бережуть безліч історії. Ці історії непрості: їх чує лише той, хто вміє робити атмосферу теплою, не розпалюючи вогню. Як же?
Влаштовуючи побачення на першому поверсі «Теплого П’єца», серед стін, повністю вкритих старовинними кахлями (найдавніші глиняні плитки з колекції з’явилися ще 1870 р.). Збираючись усією сім’єю в другому залі (на 20–25 осіб), із його кришталевими люстрами, патефоном і радянським радіоприймачем. (На святкових столах тут завжди стоять блюда з печеним пстругом — фореллю, горщики з дерунами й ґуґлі — телячі тюфтелі з рисом.) Зустрічаючись із друзями на літній терасі, на плетених кріслах, чи в секретній кімнаті з Венерою за чашкою імбирного чаю, келихом негроні чи кухлем світлого пива…
Варіантів, теплих варіантів, удосталь — і кожний вартий уваги!
