Mons Pius — це гора благодаті. Саме таку назву колись, у XVIII–XX ст., мав один із найстаріших банків культурної столиці, на місці якого тепер львів’яни й гості міста насолоджуються... усім. Непорушністю бюстів у подвір’ї Вірменьского собору (кожна скульптура — пам’ять про священника) і ніжністю герані в горщиках. Величністю вітражів Яна Розена і міцністю давніх дерев’яних балок. Скромністю ліхтарів просто неба й витонченістю люстр під стелею залів... І, звісно, м’ясом, м’ясом, м’ясом і ще раз м’ясом.
Mons Pius — це гармонія між історією та сьогоденням. Тут, серед архітектури XIV ст., українці освідчуються яловичині, баранині, свинині тощо мовою сучасних технологій. Так, особливу популярність серед гостей мають стейки, приготовані в камерах сухого вистигання (інколи на це потрібно 40 днів, а інколи — увесь рік). «Давньо-сучасні» й напої. На кожного шанувальника бургерів із креветками, качиних ніжок і тунця гриль тут чекають не лише узвари з лимонадами, але й незвичайне пиво. Пиво, яке сьогодні варять на основі артезіанської води за тими самими рецептами, що й 300 років тому...
Mons Pius — це насолода поза часом.