la POMME d’or — не звичайна сидерія. У Львові її називають баром-квартирою, і от чому. На обох поверхах закладу гості почуваються ніби в гостині в друзів-студентів. Ці друзі прикрасили кімнати так, як уміє тільки молодь. Спочатку вони повісили платівки й плакати на стіни, поклали вишиті подушки з товкучого ринку на дивани й застелили підлогу «бабусиним» килимом. Потім у квартирі з’явилися живі рослини, диско-куля та ігровий автомат — для тих, хто скучив за Маріо й Пакманом. Фінальним акордом стала люстра з різнокольоровими плафонами... Атмосфера — неповторна!
Було б непростимо ховати від Львова таке в усіх сенсах яскраве місце — і бар la POMME d’or відчинив двері для всіх, хто любить «квартирники». Заклад наповнили вечори електронної та живої музики, дискотеки, гра в лото... Крім того — напої й закуски: веселощі пробуджують апетит. Так, тут стали вигадувати авторські коктейлі (на горілці, лікері...), готувати настоянки (з какао й малиною тощо), смажити то курку, то сир, то картоплю... Однак насамперед — розливати сидр: не лише з яблук, але й із полуниці з верками, гранату, груші...
Із цим напоєм, до речі, бар пов’язує ціла історія. За легендою, яку тут розповідають усім охочим, на світі колись жив помідор Тарас. Він хотів не потрапити в кетчуп чи борщ, як усі його родичі, а прожити життя незвичайно, яскраво. Тарас був кмітливим; використавши нагоду, він сховався серед червоних яблук і вирушив разом із ними на сидровий завод. Так світ дізнався, що сидр, виявляється, може бути томатним.
Ця історія надихає. Заклад — на те, щоб залишатися незвичайним місцем, забути яке неможливо. (Напевно, якби Тарас прикрашав «квартиру», він би теж почепив над диваном рухомий рядок, залишив навколо бару безліч наліпок і приніс лавові лампи.) Гостей — на те, щоб не боятися бути тут собою: грати на музичних інструментах, танцювати, співати… Одно слово, жити.
Жодних сумнівів: бар la POMME d’or — яскраве місце для яскравих людей!
