«Криївка» — це смак свободи. Ресторан, що не потребує вивіски, адже справжній повстанський схрон — добре прихований схрон. Заклад, куди може потрапити лише той, хто знає пароль (кожному патріоту відомо: гасло «Слава Україні!» відчиняє будь-які двері). Місце, де можна і бограчу «Це вам не фіглі» поїсти, і пива Putin Huylo попити, і в портрет Віктора Януковича з гвинтівки постріляти… Одно слово, бункер УПА, яким могли б пишатися і Степан Бандера, і Роман Шухевич.
«Боротьба триває». Так кажуть у ресторані, що встиг побувати і в державній Книзі рекордів (за кількість промовлених тут гасел-паролів), і в The New York Times. Боротьба триває, саме тому тут дивляться на все око, щоб у «Криївку», сховану в підвалі Венеційської кам’яниці, не пробрався жодний «москаль». Для цього на вході (його надійно сховано за книжковими полицями) гостей... пригощають «медовухою». Проста гостинність? Ні, перевірка: легенда каже, що у ворога від цього напою зачервоніє комуністична зірка на чолі!
А якщо «москаль» усе-таки пробереться? Тоді офіціанти, одягнені як воїни УПА, його обов’язково спіймають. Як? Наприклад, неочікувано влаштувавши гостям «допит» і відвівши найбільш підозрілих у «в’язницю». Урятуватися з неї можна лише в один спосіб: заспівавши патріотичну пісню; а хто не заспіває…
Коротко кажучи, веселощі — неодмінна частина закладу (який українець без жартів?). Так само, як і їжа — національна, польова, у металевому посуді. То що ж у меню?
По-перше, вареники. Винахідливі повстанці загортали в них боєприпаси; кухарі ж використовують то картоплю, то бігос (свинина з квашеною капустою), то яйце із цибулею… По-друге, ковбаса. Колись українці вимірювали її не кілограмами, а метрами; у «Криївці» ця страва завжди завдовжки 0,5 м. По-третє, той самий печений пструг (прісноводна форель) і той самий смажений карась… Усе — за традиціями, усе — із цікавими назвами («М’ясиво від Колі», «Жорік, хенде хох!», «Цнотлива розвідниця» тощо).
Барна карта в «підпіллі» не менш розмаїта. У ній — і узвар у компанії чаю та квасу, і вина з коктейлями, і горілка й віскі… Від гречаного чаю до закарпатського коньяку, від Сяну до Дону.
…Цей ресторан давно перетворився на легенду. Його кулемет на даху, його гасові лампи й друкарські машинки, його радіоприймачі з військовими касками щороку приводять сюди по 1 млн осіб. Одних заворожує волелюбний дух ОУН (Дмитро Донцов, Євген Коновалець, Лев Ребет та інші діячі дивляться на гостей із фотографій і плакатів). Других — наваристість борщу й соковитість дерунів. Третіх — тир і сувенірний магазин... Однак є дещо, що об’єднує всіх цих людей: жодний із них не має й ніколи не мав на лобі червоної зірки.
