LEO — це пам’ятка серед пам’яток. Ресторан — легенда, яку з усіх боків оточують столичні символи: Андріївський узвіз, фундамент Десятинної церкви, липа, що пам’ятає ще XVII ст... Було би непробачним недоглядом у такому закладі не перетворити меню на збірку вишуканих загадок. Пельменів, у які загортають оленину й м’ясо козулі. Стейків не тільки з яловичини, а й із чорної тріски. Устриць... Навіть ескалопів не зі свинини, а з фуагра, та ще й з інжиром... Незвичайних страв, із якими сусідять такі рідні деруни й борщ.
Для тих, хто від дичини, майстерно доданої в котлети по-київськи чи бургер, рветься співати, LEO обладнав караоке-залу. Залу, у якій забороняють лише одне — стримуватися. Заради тих, у кого качка темпура в салаті чи восьминіг на сирному ризото асоціюється з напоями,— навчив барменів і шанувати звичаї, і експериментувати. Лате чи зелений чай, апероль спртиц чи авторський коктейль, вино Старого чи Нового Світу, ексклюзивний віскі... На вибір скаржитися не доводиться.
Тут міг би бути розглогий висновок, але в ньому немає потреби. Уже зрозуміло: LEO — це левова частка усього столичного задоволення.
Зауважте: є дрескод. Гостям у шортах, футболках, спортивному взутті тощо варто замислитися про зміну образу.