«Вірменка» — це свобода. Кав’ярня зі своєю кондитерською й символ відразу кількох епох. Сьогодні це місце — одна з найспокійніших точок на мапі Львова. Щодня десятки людей приходять сюди по оксамитово-терпку каву, зварену на піску, та ніжні десерти — від грильяжу до полуничних тортів. Щодня арабіка, з її нотами горіхів, яблук чи вина, вершкова ніжність солодощів, кам’яна величність частини порталу XVI–XVII ст. ніби сповільнюють тут час… Важко повірити, але колись у цьому закладі регулярно влаштовували міліцейські облави. Чому? Відповідь — на сторінках історії.
«Вірменка» народилася 1979 р. і відразу привернула увагу творчої молоді. Спочатку це були студенти розташованих поруч інститутів поліграфії та декоративно-ужиткового мистецтва. Однак дуже скоро письменники, музиканти, актори й інші «неформали», особливо гіпі, почали приходити сюди з усього Львова. Були навіть ті, хто приїжджав із Москви, Вільнюса, Таллінна... одно слово, із сусідніх республік.
Черга у «Вірменку», розраховану на 30 осіб, нерідко розтягалася на вулицю, чекати на «побачення» з бариста часто доводилося годину (щонайменше!). Тому тут швидко стала досі актуальна традиція пити запашну каву по-турецьки, з молоком чи навіть лікером, на свіжому повітрі. (Як і тепер, вікно закладу захищала ґратка, крізь яку можна було просунути руку й узяти замовлений напій.)
Тут не лише насолоджувалися кавою та, скажімо, львівськими сирниками. Тут слухали одного з ідеологічних ворогів СРСР — рок, ділилися забороненою літературою, наприклад текстами Олександра Солженіцина... Одно слово, «Вірменка» стала другим домом для тих, хто не погоджувався з тоталітарним режимом і не хотів жити як усі. Ось чому кав’ярню вільнодумців час до часу відвідувала міліція.
Особливо увагу людей у формі привертали «неформали», що сиділи з кавою та мигдалевим печивом на сходах і навіть тротуарах. Утім, навіть ті, кому діставалося місце за столиком, ризикували потрапити у відділок. Тож виникла ще одна традиція: з допомоги працівниць закладу тікати через чорний хід у внутрішній двір. (До речі, двері, крізь які бариста, побачивши здалеку міліцію, виводили гостей, досі тут, поруч із прилавком.)
1987 р. «Вірменка» прогриміла за весь Львів однією з перших у країні політичних акцій. Тоді постійні гості кав’ярні вийшли на вулиці з транспарантами, виступаючи за права людини та, звичайно, натрапляючи на опір міліції та навіть КДБ… Не диво, що це місце кілька разів намагалися закрити.
У такому середовищі андеграундна культура розвивалася як, напевно, ніде більше у Львові. Тут надихалися музикантка Марина Курсанова, художник Борис Бергер і, пізніше, поет Тарас Марчук. Тут познайомилися засновники відомого гурту «Брати Гадюкіни». Тут збиралися автори й редактори журналу «Хіппі у Львові»…
Сучасна «Вірменка» не полишила цієї любові до творчості. У закладі, серед портретів українських письменників, досі відбуваються літературні вечори, фото- та художні виставки, презентації книжок тощо. Саме в цій кав’ярні прозаїк Андрій Курков узяв участь у літературній акції «DeathDay Джека Керуака» 2016 р. Саме в цьому місці п’ять років по тому дав концерт норвезький рок-музикант Steinar Hawkeye Lindblad… Як і півстоліття тому, легендарний заклад дихає культурою!
Кожний, хто сьогодні приходить сюди, миттєво занурюється в історію. Тут, як і завжди, досмажують зерна й готують найароматніший напій Львова, додаючи в джезву не холодну, як радить Інтернет, а теплу воду. Тут, за традицією, «підвішують», тобто передплачують, каву для товаришів або військових. Тут досі обмінюються книжками, тепер уже не забороненими, але не менш цікавими. Їх особливо приємно читати за еспресо, какао чи навіть апельсиновим, шоколадним, вишневим та іншими видами лікеру.
Ті, хто колись регулярно тікав звідси у внутрішній двір, розлетілися по світу, але водночас щодня усміхаються новим гостям кав’ярні. Усе завдяки постійній виставці старих фотографій — здебільшого чорно-білих портретів львівських гіпі, що полюбили це місце. У такій компанії не лише кава й «пляцки» (солодкі пироги із шоколадом, чорносливом, карамеллю тощо), але й чай, домашній лимонад, морозиво — усе стає особливим. Особливо ніжним і рідним. Таким, як сама «Вірменка».
Соціальні мережі
