«Пструг, хліб та вино» — це «рибно-багетна» історія завдовжки із життя. Колись, іще 1826 р., сталася доленосна прикрість: ратуша не витримала будівельних робіт по сусідству, тріснула та завалилася. Її постійні мешканці, родина сурмача Міська Пструга, були змушені переїхати в єврейський квартал, де стали сусідами Петра Братванки — годинникаря. Відтоді всі вони живуть із того, що люблять і вміють,— приготування простих і водночас неповторних страв.
На кухні цих трудівників завжди кипить робота. Гуцул Місько пече карпатську форель п’ятьма різними способами (свіжу рибу йому щодня відправляють родичі, що живуть у горах). Єврей Петро готує багети, пшеничні й житні, подаючи до них 11, як він каже, «намазок»: від курячого паштету до козячого сиру з грушевим варенням. Крім того — збирає найароматніші вина: білі, рожеві, навіть бурштинові; звісно, українські... Без упину, без утоми.
То що ж таке «Пструг, хліб та вино»? Це майданчик просто неба, з візерунчастими килимами й молодими кленами, і зали з дощаними стінами й такою самою стелею. Тут, разом із жителями й гостями міста, Місько й Петро вже й забули про те, що колись їх об’єднало... (Про це нагадує тільки годинник завбільшки з двері, який переїхав сюди вслід за сурмачем.)
Іноді нещасні події дають початок новим «чудовостям».